Хутір Надія

Хутір Надія

“Хутір Надія” – державний музей-заповідник І.Тобілевича (Карпенка-Карого). Розташована ця пам’ятка на Кіровоградщині, поблизу села Миколаївка, в 20 км. від Кіровограда. Є однією з найвидатніших історико-культурних пам’яток України, статус заповідника-музею отримала в 1956 році.

Садиба знаходиться серед дубів, струнких осокорів, ясенів, гледичії, тополь. Більше ста років тому на місці, де тепер шумлять дерева, квітне фруктовий сад – був степ. «Оазис» на 11 гектарах землі, яка була передана в спадок його дружині, Надії Тарковській, заснував видатний український драматург, театральний і суспільний діяч Іван Тобілевич. Саме на честь своєї дружини він і назвав хутір. Багато років це місце було творчою лабораторією драматурга. Тут були написані такі твори, як “Сто тисяч” і “Господар”, історична драма “Сава Чалий” і ще близько одинадцяти творив.

У заповіднику-музеї “Хутір Надія” експонується близько двох тисяч предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів – Тарковських. З того часу збереглися будинок сім’ї, парк із ставком, флігелі і чумацький колодязь. Щороку садибу відвідують понад чотири тисячі гостей з різних куточків України і зарубіжжя. Починаючи з 1972 року (125-річчя з дня народження Івана Тобілевича) тут проходить театральний фестиваль «Вересневі самоцвіти». З 1990 року він вважається всеукраїнським. Участь у фестивалі беруть найвидатніші українські письменники і діячі театру.

Хутір Надія, у його нинішньому вигляді, своїм існуванням має завдячувати онукові Івана Карпенка-Карого Андрію Юровичу. Серед тих, хто допомагав йому долати бюрократичні перепони – Іван Козловський, Максим Рильський, той же Арсен Тарковський. Музей-заповідник офіційно існує вже 46 років, у червні 1969-го, до 100-річчя одруження Івана і Надії, відкрили літературний музей. Тоді ж було відкрито і пам’ятник Карпенку-Карому. І лише в 1982-му, до 100-річчя українського театру, остаточно відбудували меморіальний музей. (До речі, другу половину цього будинку Іван Карпович збудував буквально в останній рік свого життя, заповівши, щоб на хуторі народжувались усі його онуки і правнуки. Заповіту нащадки дотримувались – тут з’явилися на світ восьмеро його онуків, усі правнуки та шестеро праправнуків). Десятки років наполегливої боротьби за відбудову, збереження, реставрацію експонатів. У яких умовах це доводилось робити, говорить те, що Андрія Юровича за його безкомпромісну діяльність навіть засудили до трьох років позбавлення волі. Правда, відсидів він лише дев’ять місяців. А сталося це тому, що він змушений був кинутися захищати дуби, які запопадливі „господарі” (щось типу нинішніх прагматиків) взялися зрізати. От і загримів за хуліганство. Але дуби, посаджені Михайлом Старицьким, Фотієм Красицьким, Людмилою Ліницькою врятувати не вдалося. На хуторі – 95 іменних дубів. Деякі з них садили Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, відомі та шановані гості хутора. Кремезний дуб Миколи Карповича ніби обнімає своїм гіллям дуб, посаджений Марією Заньковецькою, яку кохав при житті. Ріс тут і дуб Марії Садовської-Барілотті – сестри братів Тобілевичів, яка померла зовсім молодою прямо на сцені. У нього влучила блискавка і спалила… Багато дубів тут посаджено на вшанування різних річниць, ювілеїв. Цього року, наприклад, прийнявся дубок на честь 150-річчя Надії Тарковської.


Догори