Художники м. Олександрії

Біографічні дані художників м. Олександрії: Панасюк Микола Іванович, Литовченко Іван Семенович, Серебрієр Яков Давидович, Ніколенко Степан Федорович, Мозговий Олександр Миколайович, Охапкін Олександр Ігоревич, Кононенко Віктор Аанатолійович, Колядова Лілія Миколаївна

В Олександрійському міському краєзнавчому музеї, який був заснований в 1967 році, існував клуб “У світі прекрасного”. Цей клуб проводив велику роботу по вивченню творів митців образотворчого мистецтва, були організовані виставки їх картин, проводилося знайомство з творчістю художників – земляків, листування з ними: Логвін Г.І., Мельников Л.К., Носенко Н.С., Шполянський Г.Ю., Прохоренко Ж.С. Членами цього клубу було написано багато рефератів, присвячених життю та творчості цих художників, а також і художникам всесвітньовідомим. Велика заслуга в організаціі клубу належала М.П.Танькіній та Почесному громадянину міста Олександрії А.Т.Криуленко.

І сьогодні музей продовжує славну традицію по вивченню і знайомству олександрійців і гостей міста з творами художників, які живуть і працюють в Олександрії. В музеї систематично проводяться виставки як персональні, так і декількох авторів.

Справжнім святом для шанувальників образотворчого мистецтва стала презентація робіт самобутнього художника, нашого земляка Т.П.Семиволоса (1914р.), який розповів про свої бажання малювати ще з раннього дитинства. І на суд олександрійців було представлено більш як 30 робіт. Привертає увагу картина “Світанок”. Це реальний краєвид – дорога до водоймища у Перемозькому мікрорайоні, де мешкає автор. Майстерність виконання вражає. Сам автор сказав, що в цій картині він хотів образно передати, як світанок пробивається через морок ночі. Так наша ненька – Україна тяжко прокладає сьогодні собі дорогу в майбутнє. Чудові краєвиди міста і села. Стоять мов живі “Плакучі верби Інгульця”, “Ворони”, “Парк”. Природа на полотні художника – це широчінь неозора, безмежні золотаві пшеничні лани, голубе, голубе небо і жайворонок у небаченій далині. Вражають квіти. Ніхто не залишиться байдужим до цієї неповторної земної краси. Це і “Бузок”, і “Польові квіти”.

Бадьорість і оптимізм передає нам справжній талант художника, який створив чимало ескізів для Олексадрійського народного театру, з артистами якого він творчо співпрацював майже півстоліття. Т.П.Семиволос нагороджений дипломами, грамотами, був учасником обласних та республіканських виставок.

Панасюк Микола Іванович .
Народився у 1948 р. в селі Олексіївка , що на Кіровоградщині. Освіту з образотворчого мистецтва отримав в Одеському художньому училищі імені Грекова, а потім навчався у Харківському художньо-промисловому інституті. Працював учитилем малюваня і креслення в школі, викладав у дитячій художній школі. З 1986 по 1996 р.р. жив і працював у Чебоксарах. І, зрозуміло, з”являється чувашська тема. Ось як пише про художника кандидат мистецтвознавства Ю.Вікторов: “Саме тут у Чувашії, знайшов він те благодатне середовище, в якому почали виразно вимальовуватись всі грані його обдарування”. Це гуашеві пейзажі, невеликі за розміром, але дуже майстерно виконані. М.Панасюк звернув на себе увагу офортними композиціями з серії “Трудові будні Одеси”.

В краєзнавчому музеї було представлено біля 40 робіт, вражає те, що у його творчості широко використовується фолькльорна тематика, немало картин базується на сюжетах українських народних пісень, таких, як: “Ти, козаче, ходи мене вірно люби”, “Грицю, Грицю до роботи”, “Ой, згинь, пропади”. Тема розкрита глибоко, бо близька і зрозуміла кожному з відвідувачів. Художнику близька жіноча тема: “Жасмінова тиша”, “Мелодія любові” – ці назви він дав своїм картинам. Багато позитивних емоцій, приємних спогадів викликає картина “Світлана”. Це усміхнене обличчя дівчини у віночку ніби з самого життя. Чудові картини М.Панасюка побували на виставках у Чебоксарах, Санкт-Петербурзі, Москві, Томську, США, Канаді, Норвегії і в Олександрійському краєзнавчому музеї.

Литовченко Іван Семенович.
На початку 1997 року в Києві відбулася виставка робіт Івана Семенивича Литовченка, народного художника України. Мало кому відомо, що його творчість пов”язана з містом. І.Литовченко очолював творчу групу, яка працювала над оздобленням Палацу одруження в Олександрії. Про цю роботу розповідає сам художник в листі , якого писав відомому в місті краєзнавцю Кохану А.І. Ось що він пише :” Мій особистий фах – килимарство. Та ідея оздоблення архітектури, як не наймогутніший рух нашого мистецтва, полонила й мене.Найдовше я працював з художниками

Є.Котковим, В.Ламиком. З ними були створені об”єкти: річковий вокзал у Києві (1967), інститут захисту рослин у Києві (1962), ресторан “Метро” у Києві (1969), станція метро “Більшовик” у Києві (1965), будинок культури у Жданові (1965), будинок технічної інформації у Києві, “Земля донецька” у місті Донецьк, композиція “Війна і мир” та інші”.

І ось надзвичайно цікава робота над Палацом одруження в м.Олександрії.

До авторського колективу ввійшли Іван та Марія Литовченко, В.Прядко, В.Задорожній. Майже рік художники робили ескізи художнього оформлення Палацу, Банкетного залу, інших приміщень.

Такого Палацу одруження не має жодне місто колишнього Радянського Союзу. Виконано 4 великих роботи : вітраж “Сім”я і Батьківщина” з литого скла на бетонній основі, гобелен “Пісня про козака Вуса”, 2 / 7,5 м., гобелен “Гімн життю”, 5,5 /10 м., мозаїчний рельєф “Сонце кохання”.

Поява кожної роботи викликала захоплення не тільки художників, а й численних глядачів. Все тут знаходиться у взаємозв”язку. Це символічні композиції , що засобами алегорій розкривають зміст та призначення Палацу одружень, особливою ідеєю є з”єднання краси та сили. Понад 30 років прикрашає Палац одружень місто Олександрію і по таких палацах нащадки будуть дізнаватися про стан нашого духу, нашої культури , нашого мистецтва.

Серебрієр Яков Давидович.
У наш час, період нестабільності, відчуття радості – на вагу золота. Саме таке золото естетичного гатунку здобули олександрійці, відвідавши виставку художника – пейзажиста Я.Д.Серебрієра , яка була розгорнута в краєзнавчому музеї. У вернісажі відставного майора військ ППО СРСР, учасника Великої Вітчизняної війни – 4 картини і 34 етюди виконані з натури екзотичних гір Абхазії і чудових затишних куточків на берегах річки Інгулець. Про враження, які справили роботи на відвідувачів експозиції талановитого художника, свідчать захоплені відгуки шанувальників творчості Серебрієра у музейній книзі відгуків.

До старшого покоління художників-олександрійців належить також Коляда В.О. (1924 року народження). Персональна виставка картин Коляди теж відбулася в Олександрійському міському краєзнавчому музеї.

Ніколенко Степан Федорович.
С.Ф.Ніколенко (1941 р.н.) художник, директор дитячої художньої школи м.Олександрії, закінчив Красноярський художній інститут, постійно бере участь у виставках творів художників міста, а також має декілька персональних виставок.

Художник багато уваги приділяє особистості та її внутрішньому світу, що яскраво проявляється у портретній галереї сучасників. І це зрозуміло, адже для живописця, основний напрям творчості якого сюжетно-тематичні полотна, інтерес до людини, а тим самим і до портретного жанру є цілкком природній. Портрети, написані рукою Ніколенка, розкривають характер, долю, саму біографію людини.

Живописне світосприйняття митця проявляється і в його натюрмортах.

За змістом вони траадиційні. Але автор завжди залишається вірним певній емоційній настроєності, схвильованості та ліричній задушевності. Інтонація його робіт зберігає стриману відповідність загальній побудові твору.

Графічний доробок художника – цикл замальовок гарних куточків Франції. Це сторінки життя, розповідь про події і людей, з якими автору довелося зустрітися. С.Ф.Ніколенко не тільки плідно працює сам, а й дав путівку в життя багатьом талановитим юним художникам.

Мозговий Олександр Миколайович.
Художник О.Мозговий народився у 1960 році, закінчив Дніпропетровське державне художнє училище, а потім Київський державний художній інститут. Учасник республіканських та міжнародних виставок, член Спілки художників України. Живе і працює в м.Олександрії. В 2000 році у краєзнавчому музеї відбулася персональна виставка художника. Людина він неоднозначна, складна, суперечлива , і творча особистість. В душі художника безперервна суперечка, боротьба думок і почуттів, внутрішній діалог, що знаходить вихід назовні в діалектиці творчості, в її стабільності і мінливості. Головним стрижнем визначається індивідуальність художника, його твори – “я”, що прямо залежать не тільки від таланту і майстерності, а й від особистих рис людини, її духовного світу.

О.Мозговий – людина сьогоденна, земна і ніщо з того , що відбувається у світі, не обминає його душу. Художнику нелегко жити і працювати – адже він не тільки оцінює, осмислює земні проблеми і страждання, його нервова художня натура сприймає їх як особисті. Трагічні події нашого часу залишають у його душі рани і втілюються у творах, сповнених тривоги і драматизму. Їх гострий актуальний зміст виражається інколи в образах – символах, а часом, у позбавленому предметності, але насиченому експресією почуттів живопису.

Як у кожного живописця, у Олександра є серія пейзажів, створених з натури за один період часу, але під впливом різних зовнішніх та внутрішніх обставин. В цих творах пульсують життєві почуття автора, відчувається стан його душі. Це легкі, світлі пейзажі, створені у рідному селі художника.

Автор в багатьох роботах не копіює детально натуру , а охоплює її в цілому, пропускає крізь своє “я”, узагальнюючи і збагачуючи внутрішньою енергією. Олександр нині в тому сприятливому віці, коли виникає споглядальність та філософський погляд на речі , які оточують тебе, але ще не втрачені життєва енергія , сила і гострота почуттів.

І поки є неспокій , поки душа художника луною відгукується на поклик часу, він створюватиме полотна потрібні та зрозумілі людям .

Охапкін Олександр Ігоревич.
Охапкін О.І.(1963), випускник Київської художньої академії, викладач дитячої художньої школи м.Олександрії. В його картинах поєднується техніка стародавнього іконопису і сучасні прийоми малювання. Твори Охапкіна зберігаються у фондах Спілки художників України, приватних колекціях Німеччини, Франції, США, Канади, Польщі,Італії.

Професор Київської Духовної Академії під час персональної виставки художника у Києві відзначив: “Дуже миле мистецтво , повне любові до Бога і поваги до України, ніжного почуття віри. Ви, пане Олександр, вводите вічне і неземне випромінювання Духу на сучасність.”

Кононенко Віктор Аанатолійович.
Кононенко В.А.(1964), історик за фахом. Свідомо малювати почав після навчання в інституті. Основні напрямки – філософська графіка, гумор , сатира. Туш та перо найулюбленіші для художника. Графічні аркуші Кононенка дуже ліричні, для нього також характерне і філософське сприйняття оточуючого. Лірик, філософ та художник – органічно поєднуються у ньому. Образи В.Кононенка – легкі, мрійливі і ,швидше, алегоричні.Сюжетам притаманна особлива закодована мова, де уявлення про світ та місце людини у цьому світі стають темою усієї творчості. Художник брав участь в конкурсах карикатур та графічних робіт в Японії, Франції, Югославії. Співпрацює з українськими та зарубіжними періодичними виданнями. Проілюстрував близько 10 книг із серії “Персонажі слов”янської міфології”, було організовано та проведено декілька його персональних виставок , в тому числі і за кордоном.

Колядова Лілія Миколаївна.
Л.М.Колядова (1969), гарна художниця, про це свідчить той інтерес, з яким люди розглядають її роботи, Хочеться проникнути в суть, зрозуміти автора, зрозуміти його думки ,почуття. Найбільше художниця працює у жанрі портретного живопису, також є спроби пейзажних робіт. Роботами Л.Колядової захоплюються не тільки олександрійці, вона – учасниця міжнародного фестивалю “Слов”янський базар”, її картини були на виставці творчих робіт інвалідів України, яка відбувалась в Будинку кіно , м.Києва.

“Творчості Колядової характерна оригінальна образність, глибокий філософський підтекст.” – такий висновок зробило жюрі фестивалю про роботи Л.Колядової.

Багата наша земля талановитими людьми, і в першу чергу – митцями.

Мистецтво повинно бути зрозумілим народу. Воно повинне об”єднувати почуття , думки і волю народу. Мистецтво , а насамперед, образотворче, повинно будити в людях художників і розвивати їх, і це одне із головних завдань роботи працівників музеїв.

Догори